ІНДІЯ
Республіка Індія
Назва країни походить від назви річки Інд, на хінді і урду «сіндх» означає «річка».
Площа — 3,2 мли км кв.
Населення — 930 млн чоловік.
Столиця — Делі.
Республіка Індія
Назва країни походить від назви річки Інд, на хінді і урду «сіндх» означає «річка».
Площа — 3,2 мли км кв.
Населення — 930 млн чоловік.
Столиця — Делі.
Адміністративний поділ. Федеративна республіка, у складі якої 25 штатів і 7 союзних територій центрального підпорядкування.
Форма правління. Республіка з федеральним державним устроєм.
Глава держави. Президент, що обирається строком на 5 років.
Найвищий законодавчий орган. Двопалатний парламент, що складається з Народної палати з терміном повноважень 5 років і Ради штатів, що обирається на 6 років.
Найвищий виконавчий орган. Рада міністрів.
Великі міста. Бомбей, Калькутта, Мадрас, Хайдарабад, Бангалор.
Державна мова. Хінді (за офіційні вважаються ще 18 мов).
Релігія. 83% жителів країни сповідають індуїзм, інші — іслам, християнство, сикхізм.
Етнічний склад. 72% — індо-арії, 25% — дравіди, 3% — монголоїди.
Валюта. Індійська рупія = 100 пайсам.
Форма правління. Республіка з федеральним державним устроєм.
Глава держави. Президент, що обирається строком на 5 років.
Найвищий законодавчий орган. Двопалатний парламент, що складається з Народної палати з терміном повноважень 5 років і Ради штатів, що обирається на 6 років.
Найвищий виконавчий орган. Рада міністрів.
Великі міста. Бомбей, Калькутта, Мадрас, Хайдарабад, Бангалор.
Державна мова. Хінді (за офіційні вважаються ще 18 мов).
Релігія. 83% жителів країни сповідають індуїзм, інші — іслам, християнство, сикхізм.
Етнічний склад. 72% — індо-арії, 25% — дравіди, 3% — монголоїди.
Валюта. Індійська рупія = 100 пайсам.
Розташування
Індія — держава на півдні Азії, яке простягнулось від піків Каракоруму на півночі до мису Кумарі на півдні, від пустель Раджастана на заході до Бенгалії на сході. На півдні, сході і заході країна омивається Аравійським, Лаккадівським і Бенгальським морями і Бенгальською затокою Індійського океану. Індія граничить на заході і північному заході з Пакистаном, на півночі Гімалаї відокремлюють державу від Китаю і Бутана, на північному сході — від Непалу і на сході — від Бангладеш.
В Індійському океані Індії належать Лаккадівські, Андаманські та Нікобарські острови.
В Індійському океані Індії належать Лаккадівські, Андаманські та Нікобарські острови.
Місце у світі
Індія (самоназва Бхарат) — одна з найбільших за площею і друга після Китаю за населенням країна світу. Кожен шостий житель Землі мешкає в Індії. Країна має багатовікову історію, її внесок у розвиток людської цивілізації неоціненний. Упродовж багатьох століть у Європі Індію уявляли як багату і розвинену країну. Зараз вона серед найбідніших і слаборозвинених. Половина дорослих індійців все ще неписьменна, третина населення живе нижче і так вкрай низького рівня злиденності, а дві третини його все ще зайняті в аграрному секторі. Причини криються як у 200-літньому пануванні англійських колонізаторів, так і в застійних формах доіндустріального виробництва та його величезних розмірах. Після проголошення незалежності в 1947 р. Індія зробила значний крок уперед у своєму розвитку.
Клімат
Територія лежить переважно в тропічному і субекваторіальному поясах. Клімат — мусонний. Середньодобові температури навіть у прохолодний сезон (жовтень — лютий) на північних рівнинах перевищують 18 °С. Кількість опадів у цілому значна, але дуже різниться за сезонами року і за територіями. Три сезони: сухий холодний — з жовтня по березень (вважається за кращий час для відвідин країни), сухий жаркий, — з квітня по червень і вологий жаркий — з липня по вересень. Найбільше їх випадає у вологий сезон (червень — вересень) і найменше в жаркий і посушливий (березень — червень). На північному сході і на узбережжях випадає за рік до 3000 мм опадів, на заході, в пустелі Тар, — менше 100 мм. У Індії знаходиться найвологіше місце на Землі — плато Шіллонг, тут випадає до 12 000 мм опадів в рік.
Флора
У Індії налічується 21000 видів рослин. Чверть території країни займають ліси. Біля підніж Гімалаїв знаходяться заболочені джунглі — тераї, вище — мусонні ліси (тік, сандал), гірські змішані і хвойні ліси (гімалайський кедр, ялиця, сосна, ялина), а ще вище — гірські луги і степи. У передгір'ях східних Гімалаїв, в дельті Гангу і Брахмапутри, на схилах Західних Гат ростуть вічнозелені тропічні ліси, на прибережних низовинах — мангрові (сундри і пальма дхани). Всюди поширені пальми — кокосові, фінікові, пальма тодди, а також бамбук.
Фауна
Тваринний світ Індії також достатньо різноманітний і представлений 500 видами ссавців, 350 видами плазунів, 3000 видами птахів. Але деякі з них збереглися лише в заповідниках (наприклад азіатський лев, маніпурский широкорогий олень, кашмірський олень, нілгірський тур, кулан, носоріг). Також зменшилося поголів'я дикого буйвола і оленя барасінга, рідко зустрічаются сніжний барс, димчастий леопард, карликовий кабан, гепард. На території держави мешкає безліч мавп, в основному це макаки-резус і лангури, а також величезна кількість пальмових білок і летючих лисиць. Зустрічається близько 200 видів змій і 52 з них — отруйні. Тут можна побачити рідкісну в світі тварину — індійського дюгоня, який відноситься до морських корів і є єдиним травоїдним морським ссавцем.
Річки і озера
Водні ресурси включають поверхневий стік гімалайських і деканських рік і підземні води Індо-Ганґської рівнини. По рівнинах несе свої води Ганг, священна річка індійців, і її притока Джамна, в районі верхів'я Інду протікає Брахмапутра. Інші річки — Годаварі і Нармада.
Оцінка природних умов і ресурсів
Головні природні райони Індії — Гімалаї, північна (Індо-Ганґська) рівнина, Деканське плоскогір'я і прибережні низовини.
Великі масиви родючих ґрунтів: алювіальних, регулів (тропічні чорноземи вулканічного походження), червоно- і жовтоземів. Земельні ресурси також значні. Майже 1/4 території вкрита лісом, але здебільшого це неприступні райони. На розораних алювіальних рівнинах немає лісів і пасовищ. Індія потерпає від посух і повеней, пов'язаних з мінливим характером мусонів. Серед мінералів світове значення мають руди заліза і марганцю, слюда. Паливні ресурси обмежені, так само як і сировина для хімічного виробництва. Великими є гідроенергетичні ресурси.
В цілому природоресурсний потенціал Індії є багатим, але в ньому чимало складних проблем і при його оцінці треба враховувати величезне населення країни. В розрахунку на одного жителя ресурси Індії значно менші, ніж в інших регіонах світу.
Населення
Індія є класичною країною «демографічного вибуху». В 1900 р. народжуваність становила 5,0 %, смертність 4,3 %, природний приріст — 0,7 %, в 1990 р., відповідно, 3,3, 1,2 і 2,1 %. В 1900 р. на території Індії проживало 240 млн чоловік, в 1950 р. — уже 360, а в 1994 р. — 930. Політика регулювання народжуваності натикається, по-перше, на неписьмен¬ність, затурканість населення та його архаїчні традиції, і, по-друге, на економічну необхідність великої сім'ї в сільській місцевості.
Середня густота населення — 280 чоловік на 1 км кв — найбільша серед великих за площею країн. Навіть у пустелях і гірських районах вона становить 100-60 чоловік на 1 км кв, а в долині й дельті Ґангу, на Коромандельському, Малаабарському і Конканському узбережжях досягає 500 — 1000 — 1500 чоловік на 1 км кв.
Майже 3/4 населення живе в сільській місцевості, переважно великими селами. Типове індійське село — це розміщені впритул одна до одної будівлі з глини і соломи. Підлога в них земляна, хатнє начиння мізерне. Єдиною комунальною зручністю є громадський колодязь у центрі села і школа на дві-три кімнати. Сучасні зміни в сільській місцевості (поява газу, електроенергії, біогазових установок тощо) відбуваються дуже повільно. Величезна кількість сільського населення (майже 700 млн чоловік) — найважливіша риса сучасної Індії, яка свідчить про відсталість країни.
У містах живе 1/4 індійців (понад 230 млн чоловік). Міста можна поділити на три групи:
1) давні і середньовічні;
2) міста, що виникли в колоніальну епоху;
3) нові індустріальні центри.
Більшість давніх і середньовічних міст, які процвітали до появи європейців, втратили своє значення з початком колоніальної епохи. Вони ніби зупинилися в своєму розвитку, зберігаючи обличчя і функції минулих часів. Зараз їх роль визначається не економічним потенціалом, а адміністративними, культурними та релігійними функціями. Нові індустріальні міста зростають швидко, але їх мало. Великі міста, що виникли в колоніальну епоху й значно виросли в післяколоніальний період, нині відіграють важливу роль.
Часто міста мають дві відмінні частини: індійську та англійську. Англійська забудована за європейськими зразками. Індійська — хаос скупчених будівель, які одночасно є місцем проживання, кустарно-ремісничого виробництва і торгівлі, та вузьких кривих вулиць, які забиті людьми, візками, велосипедами і тваринами. Індія переживає «вибух урбанізації». В результаті міграцій з сільської місцевості міське населення зростає вдвічі швидше, ніж населення країни в цілому. Зараз населення 15 міст перевищує 1 млн чоловік кожне. На величезні міські утворення типу мегаполісів перетворились Мумбай, Калькутта і Делі. Відсутність адекватної кількості робочих місць у містах породжує безробіття, злиденність і жахливі райони нетрів. У містах-мільйонерах у таких районах проживає від 1/5 до половини всього населення. Інколи це безсистемне нагромадження примітивних халуп, а іноді — просто візки або тенти. Густота населення може досягати 1000 і більше чоловік на 1 га. І стародавня, і колоніальна, і сучасна архітектура в Індії враховують жаркий та вологий клімат: приміщення повинні добре провітрюватися. Але можливості кондиціонерів використовуються лише в багатих сім'ях.
Індійці належать до великої кількості етнічних груп. Найдавніше аборигенне населення представлене малими народами та племенами (бхіли, гонди, нага, сантали та інші), які населяють гірські й лісові райони. Населення гімалайської зони — монголоїди, але їх небагато.
Переважна більшість індійців належить до двох великих груп: індоарійців і дравідів. Індоарійці, для яких характерний світліший колір шкіри, населяють північну Індію, дравіди з більш темною шкірою живуть у південній Індії. Дравіди ще 4500 років тому заснували в долині Інду на той час одну з найрозвинутіших цивілізацій на Землі. Арійські племена прийшли в Індію зі степів Євразії 3500 років тому. Вони поступово рухалися на схід і південь, відтісняючи або асимілюючи дравідів.
Ще й зараз в Індії нараховують від 300 до 500 різних мов. Головні з них належать до двох мовних сімей: індоєвропейської (індоарійська група) і дравідської. Найпоширенішою мовою є хінді. Нею розмовляє понад 2/5 населення і вона проголошена офіційною. Але поряд з нею є іще 10 мов, кожною з яких розмовляє від 30 до 80 млн чоловік. Адміністративний поділ враховує це: штати створені за етнічною ознакою, де місцеві мови є також офіційними. Мовами загальноіндійського спілкування проголошені також стародавній санскрит і англійська. Англійською мовою володіє близько 2 % індійців, переважно заможне і освічене населення.
Важливу роль у житті індійців відіграє релігія. Близько 83 % населення є індуїстами. Індуїзм є чи не найстарішою релігією в світі, але він поширений тільки в Індії. Відгалуженням від нього є джайнізм (його визнає 1 % населення) і сикхізм (відповідно 2 %). Індія є також батьківщиною буддизму, але ця світова релігія зараз майже не має прихильників у сучасній Індії. Іслам занесли в Індію завойовники-мусульмани з Середньої Азії в першій половині другого тисячоліття. Його визнає 11 % населення, але це понад 100 млн чоловік, і Індія за кількістю віруючих є третьою ісламською країною після Індонезії та Пакистану. Ворожнеча на релігійному ґрунті — між індуїстами і мусульманами, між індуїстами і сикхами не припиняється. Індійське суспільство ще й досі поділяється на касти, що зумовлюють статус і заняття людини з дня її народження. Кастова система засуджена і заборонена державою, але вона освячена релігією індуїзму, яка регулює сімейне життя і суспільні відносини. За переписами понад 100 млн індійців відносять себе до найнижчих каст і 50 млн — до так званих «племен».
В цілому Індія має багато складних невирішених проблем, пов'язаних з її населенням, які утруднюють просування країни вперед.
Як культурний регіон, Індія становить одне ціле з іншими країнами Південної Азії і має тисячолітні традиції. Вони склалися під впливом природного середовища, різних етносів і релігій. Особливе значення мали синтез індоарійської і дравідської культур та індуїзму й ісламу. Культура регіону багата на визнані в усьому світі літературні, художні та архітектурні твори. Її матеріальні пам'ятки — храми, мавзолеї, палаци, форти — трапляються повсюди. Вже 36 пам'яток Індостану занесено в реєстр природної і культурної спадщини людства ЮНЕСКО. Серед них: форт і сади Шалімара в Лахорі (Пакистан), печери Аджанти, храми Кхаджурахо і мавзолей Тадж-Махал в Індії, Сіґірія з її фресками в Шрі-Ланці.
Загальна характеристика господарства
Для Індії — країни стародавньої цивілізації — зараз характерні всі риси слаборозвиненості, як їх визначає ООН. В XX ст. в країні з'явилися сучасні підприємства, виробництво засобів виробництва, атомні й космічні дослідження тощо. Проте сотні мільйонів людей тут все ще зв'язані з допотопними формами праці, виробництва й капіталу, з архаїчними традиціями, побутом і ціннісними орієнтаціями. Якщо брати абсолютні показники, то Індія стоятиме в числі перших у світі. Це стосується площі орних земель і зрошуваних територій, виробництва рису, пшениці, олійних, цукрової тростини, джуту, чаю, поголів'я великої рогатої худоби, довжини залізниць. Але в розрахунку на одного жителя ці показники будуть серед найнижчих у світі. ВНП Індії становить 320 млрд доларів США (15 місце в світі), а в розрахунку на одного жителя — 340 доларів США (138 місце).
Структура господарства Індії є відсталою. Головне місце продовжує займати сільське господарство. Його частка у ВНП — 30 %, у зайнятості населення — 65 % (218 млн чоловік). На обробну промисловість припадає 18 % ВНП і 9 % зайнятих (29 млн чоловік). Враховуючи реальне становище в країні, уряд підтримує плановий державний сектор, який включає стратегічні і високотехнологічні напрямки та найважливішу інфраструктуру.
Для Індії характерна слабка участь у міжнародному поділі праці і відстала структура товарообігу. В експорті головна роль належить текстильним виробам, товарам кустарно-ремісничого виробництва і продуктам сільського господарства. Експорт машин невеликий. В імпорті перші місця посідають нафта і нафтопродукти, машини і прилади, продукти хімії, добрива. В колоніальну епоху головним торговим партнером була метрополія — Великобританія, зараз — США, Японія, країни Західної Європи, Австралія та «азіатські тигри». Торгівля з сусідніми країнами мінімальна. В 60-х роках найважливішим торговим партнером Індії був Радянський Союз. За допомогою Радянського Союзу (в тому числі коштів, обладнання і спеціалістів з України) в Індії були побудовані найбіль¬ші об'єкти її важкої промисловості. Частка Індії у зовнішньоторговому обігу України в 1995 р. становила 0,8 %.
Структура господарства Індії є відсталою. Головне місце продовжує займати сільське господарство. Його частка у ВНП — 30 %, у зайнятості населення — 65 % (218 млн чоловік). На обробну промисловість припадає 18 % ВНП і 9 % зайнятих (29 млн чоловік). Враховуючи реальне становище в країні, уряд підтримує плановий державний сектор, який включає стратегічні і високотехнологічні напрямки та найважливішу інфраструктуру.
Для Індії характерна слабка участь у міжнародному поділі праці і відстала структура товарообігу. В експорті головна роль належить текстильним виробам, товарам кустарно-ремісничого виробництва і продуктам сільського господарства. Експорт машин невеликий. В імпорті перші місця посідають нафта і нафтопродукти, машини і прилади, продукти хімії, добрива. В колоніальну епоху головним торговим партнером була метрополія — Великобританія, зараз — США, Японія, країни Західної Європи, Австралія та «азіатські тигри». Торгівля з сусідніми країнами мінімальна. В 60-х роках найважливішим торговим партнером Індії був Радянський Союз. За допомогою Радянського Союзу (в тому числі коштів, обладнання і спеціалістів з України) в Індії були побудовані найбіль¬ші об'єкти її важкої промисловості. Частка Індії у зовнішньоторговому обігу України в 1995 р. становила 0,8 %.
Сільське господарство
Це головне заняття індійського населення зараз і в найближчому майбутньому. Аграрні відносини, техніка і агротехніка здебільшого доіндустріальні. Виробництво дрібне і трудоінтенсивне. Розміри господарств, як правило, не перевищують 1 га і на одного працездатного в середньому припадає 0,7 га орних земель. Продуктивність і товарність низькі. Незважаючи на низку позитивних зрушень, для більшості селян, як і 3000 років тому, знаряддям праці є дерев'яне рало і серп, паливом — гній та солома, транспортом — віл або буйвіл, формою обміну — бартер. Третина сільських жителів не має власної землі і є наймитами. Безперечним досягненням незалежної Індії стала так звана «зелена революція» (впровадження високоурожайних культур) і будівництво сучасних іригаційних систем. Завдяки цьому країна значно збільшила виробництво зерна, ліквідувала загрозу періодичного голоду і практично забезпечує себе продовольством, хоча рівень його споживання продовжує залишатися низьким.
Природне середовище Індії дозволяє займатися землеробством упродовж всього року. Реалізувати цю можливість і одержувати два, а то й три врожаї на рік на більшості території можна лише за допомогою штучного зрошення. Воно існує тут з давніх часів. Нині за розмірами зрошуваних земель (75 млн га) Індія посідає з Китаєм перші місця в світі. Неодмінні атрибути ландшафту країни — греблі, канали, колодязі, водосховища. Серед іригаційних систем є старі, архаїчні, і нові, сучасні. Найбільш сучасні канальні іригаційні системи характерні для Пенджабу, межиріччя Ґанґу і Джамни, дельт Ґодаварі, Крішни і Кавері. В долинах Ґанґу поширені також колодязі або свердловини, які використовують підземні води. На Декані з його річками, які мають несталий режим, поширені постійні чи тимчасові примітивні водосховища — «танки».
У структурі сільського господарства, як і всюди в мусонній Азії, різко переважає рослинництво. Для його потреб використовують половину площі країни — 168 млн га. Сільськогосподарські роботи на більшій частині території починаються у червні з приходом мусонних дощів. Урожай, що достигає з липня-серпня до вересня-грудня, відомий під назвою «хариф», а той, що з жовтня-грудня до лютого-березня — «рабі».
Вирощують різноманітні культури, але домінують зернові. Про обсяги збору свідчать такі дані: рис очищений — 73 млн т (друге місце після Китаю), пшениця — 57 млн т. Всі зернові разом — це 166 млн т, а з бобовими — 180 млн т. Рис — культура сезону «хариф». Його вирощують скрізь, але панівною зерновою культурою він є лише в районах з річною сумою опадів понад 1000 мм. Це північний схід і узбережжя. Як правило, це густозаселені райони, і рис споживається на місці. Пшениця, навпаки, — головна товарна зернова культура. Найбільша концентрація її посівів у Північно-Західній Індії, де її вирощують в сезон «рабі» на зрошуваних землях. Тут проходить важлива для світового господарства межа, на схід від якої у вологій мусонній Азії аж до Японії основною культурою і продуктом харчування є рис, на захід — у країнах Середнього Сходу, Середньої Азії, Північної Африки і більшої частини Європи — пшениця. Просо (його сортів багато), як більш посухостійку зернову культуру, вирощують на плоскогір'ї Декан, де опади нерівномірні, а іригація розвинена слабо. Це культура сезону «хариф».
Крім зернових, вирощують багато бобів (джерело білків), овочів і фруктів, прянощів, олійних (джерело жирів), цукрову тростину. Серед овочевих і плодових культур — червоний перець, баклажани, капуста, манго, апельсини, папайя, банани. Головні олійні — арахіс, сезам (кунжут), рицина, гірчиця, льон. Олію одержують також з насіння бавовнику і кокосових горіхів. Долину Ґанґу вважають батьківщиною цукрової тростини, її збирають в Індії найбільше в світі.
Серед непродовольчих культур найважливішими для Індії є бавовник, джут і тютюн. Тютюн (це в основному дешеві сорти) розрахований на місцевий попит. Бавовник і джут — головні товарні культури індійського сільського господарства. Як джерело сировини для текстильної промисловості, вони відіграють величезну роль в економіці країни. Бавовник вирощують у західній частині Індії. На північному заході (в Пенджабі і на Індо-Ґанґському вододілі) застосовують штучне зрошення. Західна частина Декану (район деканських лав з його грунтами-регулами) — найбільший у світі район неполивного бавовництва. Джут з його міцними і грубими волокнами потребує багато тепла й вологи і дуже виснажує ґрунт. Батьківщиною його є дельта Ґанґу і Брахмапутри. І зараз це найголовніший район вирощування джуту в світі.
На півдні Індії поширені плантаційні культури. Вирощують прянощі, хінне дерево, кокосову пальму, кавове дерево, каучуконоси тощо. Індія відома як виробник горіхів кеш'ю і бетеля. Особливе місце в Індії займає культура чаю. Як виробник чаю, країна посідає перше місце в світі і є найбільшим його експортером. Якщо рис, пшеницю, цукрову тростину, бавовник індійці знали з давніх часів, то культура чаю запроваджена тут лише в XIX ст. англійцями. Чудові умови для вирощування чаю мають добре зволожені гірські схили з дренованими червоноземами на північному сході і на півдні. Найбільш відомі дарджілінзький і ассамський чай (район Гімалаїв і плато Шиллонг) та нілгірський чай (район південних брилових гір).
Тваринництво Індії розвивається в дуже складних умовах. У країні найбільше в світі поголів'я великої рогатої худоби: 196 млн биків і корів і 77 млн буйволів і буйволиць — 1/5 світового поголів'я. Крім того, нараховують ще 45 млн овець і понад 100 млн кіз. Велика рогата худоба використовується перш за все як тяглова сила в полі і для транспортування вантажів.
Головними продуктами тваринництва є шкіри, овеча та козяча вовна і лише частково молоко та масло. Індійці — вегетаріанці. Виробництво яловичини взагалі не має товарного значення. Багато проблем виникає також через те, що індуїзм вважає корову священною твариною і забороняє її забій. Дуже напруженим є кормовий баланс тваринництва. На алювіальних рівнинах, де сконцентрована більша частина населення і відповідно більша частина великої рогатої худоби, все розорано і пасовищ практично немає.
У вегетаріанському харчуванні індійців найбільше значення мають рис, боби, різні каші і перепічки, овочі з прянощами, олія, кисле молоко, риба. Річний вилов риби в країні — 4,5 млн т. Експортують чай, продукти плантаційного господарства (кава, горіхи кеш'ю, прянощі тощо), тютюн і рибні продукти.
Природне середовище Індії дозволяє займатися землеробством упродовж всього року. Реалізувати цю можливість і одержувати два, а то й три врожаї на рік на більшості території можна лише за допомогою штучного зрошення. Воно існує тут з давніх часів. Нині за розмірами зрошуваних земель (75 млн га) Індія посідає з Китаєм перші місця в світі. Неодмінні атрибути ландшафту країни — греблі, канали, колодязі, водосховища. Серед іригаційних систем є старі, архаїчні, і нові, сучасні. Найбільш сучасні канальні іригаційні системи характерні для Пенджабу, межиріччя Ґанґу і Джамни, дельт Ґодаварі, Крішни і Кавері. В долинах Ґанґу поширені також колодязі або свердловини, які використовують підземні води. На Декані з його річками, які мають несталий режим, поширені постійні чи тимчасові примітивні водосховища — «танки».
У структурі сільського господарства, як і всюди в мусонній Азії, різко переважає рослинництво. Для його потреб використовують половину площі країни — 168 млн га. Сільськогосподарські роботи на більшій частині території починаються у червні з приходом мусонних дощів. Урожай, що достигає з липня-серпня до вересня-грудня, відомий під назвою «хариф», а той, що з жовтня-грудня до лютого-березня — «рабі».
Вирощують різноманітні культури, але домінують зернові. Про обсяги збору свідчать такі дані: рис очищений — 73 млн т (друге місце після Китаю), пшениця — 57 млн т. Всі зернові разом — це 166 млн т, а з бобовими — 180 млн т. Рис — культура сезону «хариф». Його вирощують скрізь, але панівною зерновою культурою він є лише в районах з річною сумою опадів понад 1000 мм. Це північний схід і узбережжя. Як правило, це густозаселені райони, і рис споживається на місці. Пшениця, навпаки, — головна товарна зернова культура. Найбільша концентрація її посівів у Північно-Західній Індії, де її вирощують в сезон «рабі» на зрошуваних землях. Тут проходить важлива для світового господарства межа, на схід від якої у вологій мусонній Азії аж до Японії основною культурою і продуктом харчування є рис, на захід — у країнах Середнього Сходу, Середньої Азії, Північної Африки і більшої частини Європи — пшениця. Просо (його сортів багато), як більш посухостійку зернову культуру, вирощують на плоскогір'ї Декан, де опади нерівномірні, а іригація розвинена слабо. Це культура сезону «хариф».
Крім зернових, вирощують багато бобів (джерело білків), овочів і фруктів, прянощів, олійних (джерело жирів), цукрову тростину. Серед овочевих і плодових культур — червоний перець, баклажани, капуста, манго, апельсини, папайя, банани. Головні олійні — арахіс, сезам (кунжут), рицина, гірчиця, льон. Олію одержують також з насіння бавовнику і кокосових горіхів. Долину Ґанґу вважають батьківщиною цукрової тростини, її збирають в Індії найбільше в світі.
Серед непродовольчих культур найважливішими для Індії є бавовник, джут і тютюн. Тютюн (це в основному дешеві сорти) розрахований на місцевий попит. Бавовник і джут — головні товарні культури індійського сільського господарства. Як джерело сировини для текстильної промисловості, вони відіграють величезну роль в економіці країни. Бавовник вирощують у західній частині Індії. На північному заході (в Пенджабі і на Індо-Ґанґському вододілі) застосовують штучне зрошення. Західна частина Декану (район деканських лав з його грунтами-регулами) — найбільший у світі район неполивного бавовництва. Джут з його міцними і грубими волокнами потребує багато тепла й вологи і дуже виснажує ґрунт. Батьківщиною його є дельта Ґанґу і Брахмапутри. І зараз це найголовніший район вирощування джуту в світі.
На півдні Індії поширені плантаційні культури. Вирощують прянощі, хінне дерево, кокосову пальму, кавове дерево, каучуконоси тощо. Індія відома як виробник горіхів кеш'ю і бетеля. Особливе місце в Індії займає культура чаю. Як виробник чаю, країна посідає перше місце в світі і є найбільшим його експортером. Якщо рис, пшеницю, цукрову тростину, бавовник індійці знали з давніх часів, то культура чаю запроваджена тут лише в XIX ст. англійцями. Чудові умови для вирощування чаю мають добре зволожені гірські схили з дренованими червоноземами на північному сході і на півдні. Найбільш відомі дарджілінзький і ассамський чай (район Гімалаїв і плато Шиллонг) та нілгірський чай (район південних брилових гір).
Тваринництво Індії розвивається в дуже складних умовах. У країні найбільше в світі поголів'я великої рогатої худоби: 196 млн биків і корів і 77 млн буйволів і буйволиць — 1/5 світового поголів'я. Крім того, нараховують ще 45 млн овець і понад 100 млн кіз. Велика рогата худоба використовується перш за все як тяглова сила в полі і для транспортування вантажів.
Головними продуктами тваринництва є шкіри, овеча та козяча вовна і лише частково молоко та масло. Індійці — вегетаріанці. Виробництво яловичини взагалі не має товарного значення. Багато проблем виникає також через те, що індуїзм вважає корову священною твариною і забороняє її забій. Дуже напруженим є кормовий баланс тваринництва. На алювіальних рівнинах, де сконцентрована більша частина населення і відповідно більша частина великої рогатої худоби, все розорано і пасовищ практично немає.
У вегетаріанському харчуванні індійців найбільше значення мають рис, боби, різні каші і перепічки, овочі з прянощами, олія, кисле молоко, риба. Річний вилов риби в країні — 4,5 млн т. Експортують чай, продукти плантаційного господарства (кава, горіхи кеш'ю, прянощі тощо), тютюн і рибні продукти.
Промисловість
Структура індійської промисловості відбиває як відсталість, так і досягнення країни. В обробній промисловості розрізняють три великі групи виробництв: кустарне і дрібне, традиційне фабрично-заводське і нові галузі важкої промисловості.
Кустарне і дрібне виробництво є пережитком доіндустріальної епохи, що зберігся в умовах дуже низької вартості робочої сили і дуже низької купівельної спроможності населення. Індійські кустарі відомі тонкими шовками, килимами, ювелірними виробами, різьбленням по слоновій кістці, чеканкою по металу. Проте це лише невелика і другорядна частина їхньої продукції. Головне їх призначення — задоволення повсякденних потреб майже мільярдного населення.
Сільська домашня промисловість заснована на праці однієї родини: вона очищає рис, давить олію, вичиняє шкіри, відтоплює масло, виробляє неочищений цукор. Важлива роль у селах ковалів, теслярів і гончарів. Значне місце посідає ручне прядіння і ткацтво.
Дрібна промисловість у містах виробляє сільськогосподарський реманент і вози, ручний інструмент, посуд, меблі та інші предмети домашнього вжитку, шкіряні товари і взуття, дрібні залізні вироби, мило, сірники, цигарки тощо. Частка кустарного і дрібного виробництва в усій промисловій продукції весь час знижується, але й досі стоїть на рівні 1/3 — 1/4. В ньому зайнято мільйони чоловік і його географія збігається з розміщенням населення. В Індії немає жодного міста чи села, в якому не було б кустарів, ремісників і дрібних виробників.
Традиційна фабрично-заводська промисловість з використанням машин і найманої праці зародилася в Індії ще в колоніальну епоху. Вона охоплює галузі легкої і харчової промисловості: бавовняну, джутову, цукрову, олійну, чайну, шкіряно-взутгєву, а також деревообробну та інші. Географія цих галузей тісно пов'язана з розміщенням відповідних сировинних зон. Найголовнішими є бавовняна і джутова. Близько 15 млн чоловік зайнято в текстильній промисловості і її частка у вартості всього промислового виробництва становить майже 20 %. Близько сотні міст, розташованих у зонах вирощування бавовнику в західній частині країни, мають текстильні фабрики. Джутове виробництво, навпаки, вирізняється великою концентрацією в метрополітені Калькутти.
Нові галузі важкої промисловості з'явилися в Індії вже в другій половині XX ст. і є безперечним її досягненням. Як правило, вони представлені новими сучасними підприємствами, що створювалися при фінансовій і технічній допомозі колишнього Радянського Союзу та західних держав. Чимало з них є державною власністю. По суті, заново створені чорна металургія, алюмінієва, нафтопереробна і хімічна промисловість, більшість галузей машинобудування.
Виплавка сталі досягла 13 млн т, алюмінію — 0,5 млн т. З п'яти великих металургійних комбінатів чотири (в Бокаро, Дурґапурі, Роуркелі і Бхілаї) побудовані за роки незалежності. Лише один комбінат у Джамшедпурі існує з початку століття. Всі комбінати мають чудову залізорудну базу, але забезпеченість країни коксівним вугіллям незадовільна.
В машинобудуванні визначилися декілька напрямів. Транспортне машинобудування представлене головним чином виробництвом рухомого складу для залізниць, мотоциклів і велосипедів. Випуск автомашин становить 330 тис. одиниць на рік. Виробляється устаткування для легкої і харчової галузей. Зростає випуск продукції, розрахованої на масовий внутрішній ринок — помпи, водоміри, електролампи, вентилятори та інша побутова електротехніка, швейні машини, годинники тощо. Новим є поява важкого машинобудування і приладобудування (устаткування для металургійних заводів і шахт, теплових і гідроелектростанцій). Серед слаборозвинених країн тільки Китай та Індія мають важке машинобудування.
Розміщення нових галузей промисловості характеризується трьома моментами. Великими їх центрами стали найбільші міста — Мумбай (Бомбей), Калькутта, Ченай (Мадрас), Банґалор. Одночасно, практично на «порожньому» місці, виникло до двох десятків нових сучасних індустріальних центрів, насамперед центрів металургії та хімічної промисловості. Крім того, в Індії сформувався великий район важкої промисловості в долині річки Дамодар і на плато Чхота-Наґпур.
Розвиток обробної промисловості Індії стримується передусім вузьким платоспроможним внутрішнім ринком. На світовому ринку найбільш конкурентними виявилися товари традиційних галузей з низькою заробітною платою, в першу чергу текстильної (бавовняні і джутові вироби та одяг). Експортують також товари шкіряно-взуттєвої промисловості, спортивні товари, килими, вироби кустарів і ремісників. Специфічна експортна галузь — ювелірна: ввозять велику кількість алмазів, інше дорогоцінне і напівдорогоцінне каміння, а експортують його у вигляді готових прикрас. Частка продукції машинобудування і хімічної промисловості в експорті також потроху зростає. З мінеральної сировини вивозять залізну і марганцеву руди та слюду.
Енергетика. Характерні її риси — недостатня забезпеченість власними ресурсами, відстала структура енергобалансу і низький рівень споживання енергії. Володіючи 16 % світового населення, Індія має тільки 2,5 % розвіданих паливних ресурсів. Основне мінеральне паливо Індії — вугілля. Найважливіші родовища знаходяться на північному сході в долині річки Дамодар. Нафту видобувають у штаті Ґуджарат, на шельфі біля Мумбаю, і значно менше в штаті Ассам. Гідроенергетичний потенціал досить значний за рахунок гімалайських річок. ГЕС побудовані поки що в найдоступніших районах Західних Ґатів і південних брилових гір. Майже половину енергії Індія все ще одержує за рахунок непромислових джерел: дрова, кізяк (гній), відходи рослинництва, м'язова сила тварин.
Кустарне і дрібне виробництво є пережитком доіндустріальної епохи, що зберігся в умовах дуже низької вартості робочої сили і дуже низької купівельної спроможності населення. Індійські кустарі відомі тонкими шовками, килимами, ювелірними виробами, різьбленням по слоновій кістці, чеканкою по металу. Проте це лише невелика і другорядна частина їхньої продукції. Головне їх призначення — задоволення повсякденних потреб майже мільярдного населення.
Сільська домашня промисловість заснована на праці однієї родини: вона очищає рис, давить олію, вичиняє шкіри, відтоплює масло, виробляє неочищений цукор. Важлива роль у селах ковалів, теслярів і гончарів. Значне місце посідає ручне прядіння і ткацтво.
Дрібна промисловість у містах виробляє сільськогосподарський реманент і вози, ручний інструмент, посуд, меблі та інші предмети домашнього вжитку, шкіряні товари і взуття, дрібні залізні вироби, мило, сірники, цигарки тощо. Частка кустарного і дрібного виробництва в усій промисловій продукції весь час знижується, але й досі стоїть на рівні 1/3 — 1/4. В ньому зайнято мільйони чоловік і його географія збігається з розміщенням населення. В Індії немає жодного міста чи села, в якому не було б кустарів, ремісників і дрібних виробників.
Традиційна фабрично-заводська промисловість з використанням машин і найманої праці зародилася в Індії ще в колоніальну епоху. Вона охоплює галузі легкої і харчової промисловості: бавовняну, джутову, цукрову, олійну, чайну, шкіряно-взутгєву, а також деревообробну та інші. Географія цих галузей тісно пов'язана з розміщенням відповідних сировинних зон. Найголовнішими є бавовняна і джутова. Близько 15 млн чоловік зайнято в текстильній промисловості і її частка у вартості всього промислового виробництва становить майже 20 %. Близько сотні міст, розташованих у зонах вирощування бавовнику в західній частині країни, мають текстильні фабрики. Джутове виробництво, навпаки, вирізняється великою концентрацією в метрополітені Калькутти.
Нові галузі важкої промисловості з'явилися в Індії вже в другій половині XX ст. і є безперечним її досягненням. Як правило, вони представлені новими сучасними підприємствами, що створювалися при фінансовій і технічній допомозі колишнього Радянського Союзу та західних держав. Чимало з них є державною власністю. По суті, заново створені чорна металургія, алюмінієва, нафтопереробна і хімічна промисловість, більшість галузей машинобудування.
Виплавка сталі досягла 13 млн т, алюмінію — 0,5 млн т. З п'яти великих металургійних комбінатів чотири (в Бокаро, Дурґапурі, Роуркелі і Бхілаї) побудовані за роки незалежності. Лише один комбінат у Джамшедпурі існує з початку століття. Всі комбінати мають чудову залізорудну базу, але забезпеченість країни коксівним вугіллям незадовільна.
В машинобудуванні визначилися декілька напрямів. Транспортне машинобудування представлене головним чином виробництвом рухомого складу для залізниць, мотоциклів і велосипедів. Випуск автомашин становить 330 тис. одиниць на рік. Виробляється устаткування для легкої і харчової галузей. Зростає випуск продукції, розрахованої на масовий внутрішній ринок — помпи, водоміри, електролампи, вентилятори та інша побутова електротехніка, швейні машини, годинники тощо. Новим є поява важкого машинобудування і приладобудування (устаткування для металургійних заводів і шахт, теплових і гідроелектростанцій). Серед слаборозвинених країн тільки Китай та Індія мають важке машинобудування.
Розміщення нових галузей промисловості характеризується трьома моментами. Великими їх центрами стали найбільші міста — Мумбай (Бомбей), Калькутта, Ченай (Мадрас), Банґалор. Одночасно, практично на «порожньому» місці, виникло до двох десятків нових сучасних індустріальних центрів, насамперед центрів металургії та хімічної промисловості. Крім того, в Індії сформувався великий район важкої промисловості в долині річки Дамодар і на плато Чхота-Наґпур.
Розвиток обробної промисловості Індії стримується передусім вузьким платоспроможним внутрішнім ринком. На світовому ринку найбільш конкурентними виявилися товари традиційних галузей з низькою заробітною платою, в першу чергу текстильної (бавовняні і джутові вироби та одяг). Експортують також товари шкіряно-взуттєвої промисловості, спортивні товари, килими, вироби кустарів і ремісників. Специфічна експортна галузь — ювелірна: ввозять велику кількість алмазів, інше дорогоцінне і напівдорогоцінне каміння, а експортують його у вигляді готових прикрас. Частка продукції машинобудування і хімічної промисловості в експорті також потроху зростає. З мінеральної сировини вивозять залізну і марганцеву руди та слюду.
Енергетика. Характерні її риси — недостатня забезпеченість власними ресурсами, відстала структура енергобалансу і низький рівень споживання енергії. Володіючи 16 % світового населення, Індія має тільки 2,5 % розвіданих паливних ресурсів. Основне мінеральне паливо Індії — вугілля. Найважливіші родовища знаходяться на північному сході в долині річки Дамодар. Нафту видобувають у штаті Ґуджарат, на шельфі біля Мумбаю, і значно менше в штаті Ассам. Гідроенергетичний потенціал досить значний за рахунок гімалайських річок. ГЕС побудовані поки що в найдоступніших районах Західних Ґатів і південних брилових гір. Майже половину енергії Індія все ще одержує за рахунок непромислових джерел: дрова, кізяк (гній), відходи рослинництва, м'язова сила тварин.
Транспорт
Транспортна система Індії враховує її розміри і відповідає рівню розвитку. Головний вид транспорту — залізниці, які побудовані ще в XIX ст. в інтересах англійського панування. Довжина їх перевищує 60 тис. км (четверте місце в світі). Найгустіша мережа залізниць на Індо-Ганґській рівнині, найважливіше значення мають лінії: Делі — Мумбай, Делі — Калькутта, Калькутта — Мумбай,
Колись розвинений водний транспорт на річці Ґанґ занепав внаслідок конкуренції залізниць. Автомобільний транспорт нерозвинений. Причини — відсутність автопарку і доріг з твердим покриттям, брак пального. Повітряний і морський транспорт тільки почали розвиватися і їх значення особливо важливе в зарубіжних зв'язках. Найбільшими морськими портами є Мумбай, Калькутта, Ченай, спеціалізованими — Кандла, Мармаґан, Кочин, Вішакхапатнам, Парадіп. Найбільші аеропорти знаходяться в Делі, Мумбаї і Калькутті. Покладено початок трубопровід¬ному транспорту: один нафтопровід тягнеться від Аравійського моря до центральної частини Індо-Ґангської рівнини, другий — сюди ж з Ассаму і від Калькутти.
Поряд з сучасними видами транспортна система Індії включає і доіндустріальні види — гужовий і в'ючний, і їх роль дуже значна. Мільйони тонн вантажів перевозять і переносять бики, буйволи, віслюки, мули, яки, верблюди, слони, носильники і рикші. Географія цих транспортних засобів зумовлена розміщенням населення і природним середовищем.
Колись розвинений водний транспорт на річці Ґанґ занепав внаслідок конкуренції залізниць. Автомобільний транспорт нерозвинений. Причини — відсутність автопарку і доріг з твердим покриттям, брак пального. Повітряний і морський транспорт тільки почали розвиватися і їх значення особливо важливе в зарубіжних зв'язках. Найбільшими морськими портами є Мумбай, Калькутта, Ченай, спеціалізованими — Кандла, Мармаґан, Кочин, Вішакхапатнам, Парадіп. Найбільші аеропорти знаходяться в Делі, Мумбаї і Калькутті. Покладено початок трубопровід¬ному транспорту: один нафтопровід тягнеться від Аравійського моря до центральної частини Індо-Ґангської рівнини, другий — сюди ж з Ассаму і від Калькутти.
Поряд з сучасними видами транспортна система Індії включає і доіндустріальні види — гужовий і в'ючний, і їх роль дуже значна. Мільйони тонн вантажів перевозять і переносять бики, буйволи, віслюки, мули, яки, верблюди, слони, носильники і рикші. Географія цих транспортних засобів зумовлена розміщенням населення і природним середовищем.
Нематеріальна діяльність
У цьому секторі економіки зайнято лише 14 % (а з транспортом, комунікаціями і комунальним господарством —17 %) працюючого населення країни. Це дуже мало порівняно з розвиненим світом і характеризує рівень відставання індійської економіки. В структурному плані найбільш відсталими є професійні (медицина, освіта) і персональні послуги. Більша частина індійців неспроможна купувати і не купує ніяких послуг.
У територіальному плані концентрація нематеріальної діяльності характерна для великих міст, особливо Мумбаю, Делі, Калькутти. Винятком є, знову ж таки, доіндустріальні форми. Старі міста, які індуїсти вважають священними, забиті людьми, що «обслуговують» паломників і живуть за їхній рахунок. Це брахмани (жреці), різного роду «святі», сторожі, погоничі слонів, факельники, танцюристки, музики, факіри, перукарі, міняйли тощо.
Індія має різноманітне й багате природне середовище і багато культурних пам'яток світового значення. Проте туризм у цій країні розвинений порівняно слабо: місцевий — внаслідок бідності населення, міжнародний — через відсутність відповідної інфраструктури.
Новим важливим сектором господарства Індії стали наукові дослідження і розробки. Вони здійснюються переважно в державному секторі, охоплюють суто індійську проблематику (вивчення мусонів, проблем іригації, місцевих галузей рослинництва і тваринництва) та йдуть у ногу зі світовою наукою. Академії наук загальноіндійського значення є в Делі, Банґалорі, Аллахабаді та Калькутті. Дослідження в галузі атомної енергії мають місце в Мумбаї та його оточенні, в галузі електроніки — в Пуні, Бхубанешварі, Банґалорі, Гайдерабаді і Тіруванантапурамі. Центрами космічних досліджень стали Банґалор, Ахмадабад і Тіруванантапурам. Біля Тіруванантапурама в штаті Керала на березі Індійського океану знаходиться індійський космодром. Поширюється практика створення «технологічних парків» і «вільних технологічних зон».
У територіальному плані концентрація нематеріальної діяльності характерна для великих міст, особливо Мумбаю, Делі, Калькутти. Винятком є, знову ж таки, доіндустріальні форми. Старі міста, які індуїсти вважають священними, забиті людьми, що «обслуговують» паломників і живуть за їхній рахунок. Це брахмани (жреці), різного роду «святі», сторожі, погоничі слонів, факельники, танцюристки, музики, факіри, перукарі, міняйли тощо.
Індія має різноманітне й багате природне середовище і багато культурних пам'яток світового значення. Проте туризм у цій країні розвинений порівняно слабо: місцевий — внаслідок бідності населення, міжнародний — через відсутність відповідної інфраструктури.
Новим важливим сектором господарства Індії стали наукові дослідження і розробки. Вони здійснюються переважно в державному секторі, охоплюють суто індійську проблематику (вивчення мусонів, проблем іригації, місцевих галузей рослинництва і тваринництва) та йдуть у ногу зі світовою наукою. Академії наук загальноіндійського значення є в Делі, Банґалорі, Аллахабаді та Калькутті. Дослідження в галузі атомної енергії мають місце в Мумбаї та його оточенні, в галузі електроніки — в Пуні, Бхубанешварі, Банґалорі, Гайдерабаді і Тіруванантапурамі. Центрами космічних досліджень стали Банґалор, Ахмадабад і Тіруванантапурам. Біля Тіруванантапурама в штаті Керала на березі Індійського океану знаходиться індійський космодром. Поширюється практика створення «технологічних парків» і «вільних технологічних зон».
Немає коментарів:
Дописати коментар