1. Опрацюйте параграф з підручника 52
2. Перегляньте відео
3. Природна зона - великі частини географічних поясів, що характеризуються схожими природними умовами вздовж свого простягання та послідовною їх зміною від екватора до полюсів і від океанів усередину континентів. Границі природних зон визначаються за характером рослинності, яка найкраще відображає особливості кожної з природних зон. Природні зони розрізняються за співвідношенням тепла і вологи. Назви цих зон визначаються за домінантним типом рослинності.
Завдання виконати в зошиті письмово ↑↑↑↑↑↑↑↑
4. Географія в художніх творах.
Прочитайте описи краєвидів у творах видатних митців світу, визначте які природні зони вони описали у своїх творах?
1. «...Це було воістину чарівне царство! Таку пишноту може змалювати лише найпалкіша фантазія. Густе гілляччя спліталося в нас над головою, утворюючи природне зелене склепіння, а крізь цей живий тунель струменіла прозоро-зелена річка. Прекрасна сама по собі, вона видавалася ще чудовішою від тих вигадливих виблисків, які скидали на неї пом'якшені зеленню яскраві промені сонця. Чиста, мов кришталь, нерухома, як дзеркало, зеленіюча біля берегів, як айсберг, водна гладінь виблискувала крізь різьблену арку листя, затягаючись брижами під ударами наших весел. Це був шлях, гідний країни чудес, до якої він вів...» (А. КонанДойл. «Незвіданий світ»)
1. «...Це було воістину чарівне царство! Таку пишноту може змалювати лише найпалкіша фантазія. Густе гілляччя спліталося в нас над головою, утворюючи природне зелене склепіння, а крізь цей живий тунель струменіла прозоро-зелена річка. Прекрасна сама по собі, вона видавалася ще чудовішою від тих вигадливих виблисків, які скидали на неї пом'якшені зеленню яскраві промені сонця. Чиста, мов кришталь, нерухома, як дзеркало, зеленіюча біля берегів, як айсберг, водна гладінь виблискувала крізь різьблену арку листя, затягаючись брижами під ударами наших весел. Це був шлях, гідний країни чудес, до якої він вів...» (А. КонанДойл. «Незвіданий світ»)
2. «Степ дедалі гарнішав. Тоді весь південь, увесь той простір, що обіймає нинішню Україну, аж до Чорного моря був зеленою, незайманою пусткою. Ніколи плуг не торкався цих безмежних хвиль дикого різнотрав'я. Хіба що коні їх толочили, які ховалися тут, як у лісі. Нічого в природі не могло бути кращого. Вся поверхня землі здавалася зелено-золотим океаном, по якому розбризкали мільйони всіляких квіток. Крізь тонкі, високі стебла трави прозирали блакитні, сині й лілові волошки; жовтий дрок вихоплювався догори своєю пірамідальною верхівкою; біла кашка рябіла на поверхні своїми шапочками, схожими на парасольки; завіяний бозна-звідки пшеничний колосок наливався в тій трав'яній гущині. При самісінькій землі шугали, витягнувши свої шиї, куріпки. Повітря тремтіло тисячами різних пташиних щебетів. У небі нерухомо зависали цілі хмари яструбів, які, розгорнувши крила, гострили свій зір на трави. Крик зграї диких гусей, що повагом пролітала стороною, відлунював у бозна-якому далекому озері. Із трав здіймалася рівними пружними помахами крил чайка і розкішно купалася в синіх хвилях повітря…» (М. В. Гоголь. «Тарас Бульба»).
3. «Зелено- брунатний, високий по коліна мох буяв, ніколи не тиканий, лагідними
хвилями у мокрявій землі пралісу. З нього не надто густо виринали сосни, котрих вік можна було вгадати, але красу й об’єм їх годі було змалювати .
Тут і там з лісів по верхах підносяться смереки під небосхил і, неначе переткані місячним сяйвом, тонуть, розходяться в нім... Над ялицями лютувала буря, і трясла ними, і гнула їх, і робила їх тим кріпшими. Тим гордіше здіймали вони на другий ранок свої вершки й купали їх у золотому сонячному промінні. За все те вони мали право здійматись аж до хмари й бути гордими Особливо ж вражала одна група беріз очі всіх прохожих...» ( О. Кобилянська).
3. «Зелено- брунатний, високий по коліна мох буяв, ніколи не тиканий, лагідними
хвилями у мокрявій землі пралісу. З нього не надто густо виринали сосни, котрих вік можна було вгадати, але красу й об’єм їх годі було змалювати .
Тут і там з лісів по верхах підносяться смереки під небосхил і, неначе переткані місячним сяйвом, тонуть, розходяться в нім... Над ялицями лютувала буря, і трясла ними, і гнула їх, і робила їх тим кріпшими. Тим гордіше здіймали вони на другий ранок свої вершки й купали їх у золотому сонячному промінні. За все те вони мали право здійматись аж до хмари й бути гордими Особливо ж вражала одна група беріз очі всіх прохожих...» ( О. Кобилянська).
5. Закріпіть знання, граючи гру
